Глухов без цензуры
Опрос посетителей
Вы убираете за своей собакой на улице?

ОЛЕКСАНДР ГУРЕЦЬ: «НАРОДИВСЯ У ПЕРЕМОЗІ, З ТИХ ПІР ДУША І СЕРЦЕ МОЇ ТАМ»

ОЛЕКСАНДР ГУРЕЦЬ: «НАРОДИВСЯ У ПЕРЕМОЗІ, З ТИХ ПІР ДУША І СЕРЦЕ МОЇ ТАМ»

Лідер-прем'єром Київської опери по праву вважається виходець з Глухівщини Олександр Гурець. Італійці кажуть, що таким голосам підвладний практично увесь теноровий репертуар, що і демонструє наш земляк
У минулому номері ми писали про те, що поділитись своїм досвідом з учнями музичних шкіл області до Глухова приїхав народний артист України, соліст Національної опери ім. Т. Шевченка, завідуючий кафедрою теорії і постановки голосу в Національному педуніверситеті ім. Драгоманова Олександр Гурець. Перед тим, як іти на майстер-клас такої поважної особи, начиталась в Інтернеті дуже багато інформації. Перелік його творчих здобутків вразив. Подумалось, що людині такого високого польоту, мабуть, буде тіснувато стояти на сцені місцевої школи мистецтв, після вишуканих залів кращих опер світу – мало місця, немає софітів, акустика для широкого тенору бажає кращого… Але це враження зникло після того, як він зайшов у актову залу. Хоч і сиділа я трохи подалі, але відчувала неймовірну теплу та щиру енергетику цієї людини. Сухе поняття «майстер-клас» він з легкістю зміг перетворити на дружню бесіду.
Де тільки не був. Як питає в мене онук: «А де ти побував?», я йому відповідаю: «Ти краще спитай, де мене не було». За своє життя багато де співав, був з гастролями в Італії, Японії, Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Канаді, Польщі на Кіпрі. Але я домашній. Часто запрошували переїхати працювати за кордон. Але свою Україну не проміняв ні на Італію, ні на Німеччину, ні на Чехію.
Скільки себе пам’ятаю – все життя співаю. По закінченні 8 класів поїхав з Перемоги вчитися у Сумське культурно-просвітницьке училище. Грав на трубі. Такий малий був, навколо хлопці дорослі, підуть собі гуляти, а я сиджу, плачу, до мами хочу. Не витримав та й кинув. Поступив зі своїми однокласниками у Свесу в училище на слюсаря. Все ж таки зі своїми веселіше. І там я також грав на трубі. Потім нашу групу відправили працювати у Київ на завод «Більшовик». Звідти вже призвали в армію. Cтав там ротним заспівувачем.
«Іди собі, солдате». Після служби все ж вирішив професійно вчитись музиці. Але навчальний рік почався, я не встиг нікуди поступити. І не знав навіть, куди йти питати. Чув, що є таке училище імені Гліера. Прямісінько у солдатській формі, навіть перевдягатись не встиг, пішов шукати щастя на вокальне відділення. Один викладач послухав і дав зрозуміти, що нічого з мене не вийде.
Не треба здаватися. Послухав поради знайомого і тут же пішов прослухуватись у студію при капелі бандуристів. Мене спитали, який маю діапазон. А я там знаю? Музична грамота в мене тоді була не дуже. Але мене прослухали і запросили прийти на вступні іспити 1 вересня. З цього часу почалась моя кар’єра.
Зловив вокальну бацилу. Закінчив студію, почав співати у капелі, там мене помітив диригент-хормейстер Анатолій Авдієвський. Вже у 1982 році він запросив мене співати у хорі імені Верьовки, паралельно вступив на вечірнє відділення вокального факультету у консерваторію до Віктора Куріна.
«Вон из класса, если считаешь, что ты законченный певец!» З викладачем Віктором Миколайовичем були і непорозуміння, але з ним мені пощастило. Одразу мене попередив, що готує тільки оперних співаків. Навчався тільки у нього, не бігав по різних спеціалістах, бо у кожного своя методика, легко можна заплутатись.
Одразу в солісти. Згодом спробувати театр запропонував Анатолій Мокренко. Після прослуховування у 1987 році зачислили солістом у Національну оперу. Співав там найважчий репертуар. Але всі партії витягував.
Народний і Заслужений. Рідко буває, щоб артист отримував один за одним високі звання. Мені у 97 році дали заслуженого, у 99 – став народним.
Моїй дружині треба дати орден першого ступеню за те, що вона витримує вокаліста. Це дійсно дуже тяжко. Ви ж розумієте, ми повинні себе берегти, дотримуватися режиму і правильного харчування. Вона часто зі мною і на концерти їздила, допомагала. Коли прокидаюсь, спочатку роблю спеціальну вправу, вже потім іду бажати своїй сім’ї «доброго ранку». І навіть у розмові намагаюсь розспівуватись.
До викладацької діяльності не готувався. Запропонували стати завкафедрою теорії і методики у національному педуніверситеті Драгоманова. Я пручався, казав, що мені ще співати і співати. Але переконали, що вже потрібно трохи осісти. Ось вже 9 років займаюсь викладацькою діяльністю. І літаків я став боятися. Був випадок, коли прощались із життям над Японією, нас тоді так кидало…
З учнями на рівних. Студентів вчу тільки тому, до чого сам дійшов. Не перевантажую їх ні складними вправами, ні термінами. Для чого це? Вибудовую з ними навіть дещо панібратські стосунки, щоб вони мене не боялися. Та іншим викладачам раджу не кричати на них, бо студенти ж в нас хороші.
З роками починаєш співати не природою, а школою. У вокалі важливо все: постановка щелеп, носу, губ, дихання, подача звуку. Щоб гарно заспівати, потрібно знати досконало текст, володіти дикцією, відчути емоційний стан пісні, стати ліричним героєм, пройнятись його почуттями.
Щільний графік. Окрім викладацької діяльності, беру участь у різних концертах. Ось у грудні мені виповниться вже 60 років, для мене готують ювілейний концерт, в рамках якого пройде вокальний конкурс. Поки є ще, як то кажуть, порох у порохівниці – буду співати та вчити дітей.
Тут моє коріння. Народився в Перемозі. Тут моє серце і моя душа. Нещодавно вітав своїх земляків з Днем села. Тут живуть мої родичі, до яких радо приїжджаю. У Глухові до сих пір мешкає перша вчителька, яка мене навчила писати у Перемозькій школі. Часто їй дзвоню. Дуже пишаюсь, що народився на глухівській землі. Хочу приїхати з концертом у Глухів, взяти своїх студентів, племінника та виступити перед улюбленою публікою.
Марина Мекеда,

Источник: НЕДЕЛЯскачать dle 10.5 бесплатнонедорогой веб хостинг на SSD Глухов.Ком

Обсудить на форуме
Добавить комментарий
Личный кабинет
Реклама