Глухов без цензуры
Опрос посетителей
Вы убираете за своей собакой на улице?

Надія Вайло — жіноче обличчя аграрного бізнесу Cумщини

Надія Вайло — жіноче обличчя аграрного бізнесу Cумщини

Жінка в бізнесі. Чи не здається вам, що вже само по собі обговорення у суспільстві цієї теми говорить не стільки про необхідність гендерної рівності, скільки про те, що жінки останнім часом досить успішно тіснять чоловіків на їх звичному полі, на якому ті раніше відчували свою перевагу. Одна з таких жінок – директор одного з показових сільських господарств Сумщини - ТОВ «Велетень», депутат Сумської обласної ради Надія Вайло.

— Надія Олексіївна, Ви з тих, кого сьогодні називають «бізнесвумен». А чи є якась різниця між бізнесвумен і бізнесменом?

— Різниця є. Вона не така відчутна, якщо говорити про правила ведення бізнесу, але є. Як по мені, то – це різний погляд на бізнес. Жіночий погляд, він, я б сказала так - більш людяний. Жінка, те, що в неї закладено природою – а це властивості матері, берегині свого роду - волею-неволею переносить і на бізнес. Іноді це заважає бізнесу, іноді допомагає. Але це так.

— А Вам більше заважає, чи допомагає?

— В окремих випадках заважає. А в цілому все ж допомагає.

— А як ви стали керівником великого сільгосгосподарства? Адже до цього був колгосп імені Леніна, потім КСП, якими традиційно керували чоловіки, і раптом селяни вирішили довірити своє майбутнє жінці.

— Моєму директорству скоро буде 18 років. У деякій мірі воно – випадковість. Хоча… Хоча, кажуть що випадковість – це просто невидима нам закономірність. Я не збиралася ніколи бути директором, займалася тоді приватним бізнесом. Мала того дня їхати у справах, але зламався автобус, і мене запросила на збори, на яких люди мали обрати собі нового керівника. Раптом почула своє прізвище серед кандидатур, що пропонувалися, і 210 чоловік з 300 присутніх віддали за мене свої голоси. Для мене це було повню несподіванкою.

— Навряд чи, так сталося б, як би до цього Ви не завоювали у людей певну репутацію?

— Ви знаєте, було два фактори, які стали визначальними. Це був той випадок, коли не просто мінялася сама форма господарювання, а треба було міняти й керівника. Чотири роки у колишньому орденоносному колгоспі не виплачувалася заробітна плата, люди хотіли змін. Це перший фактор. А другий –той, що я пропрацювала в цьому господарстві майже 20 років економістом, тому запам’ятали мене, мабуть, як людину, яка може відстоювати власну точку зору, вирішувати якісь проблеми, можливо, зіграли не останню роль і якісь мої людські якості.

— І, мабуть, те, що знали Вас як людину відповідальну, яка обов’язково зробить те, що пообіцяла?

- Стовідсотково. Я завжди кажу тим керівникам, які обіцяють і не роблять, і питають: «А хіба у тебе такого не було?» — «Ні, не було». В моїй кар’єрі керівника найважчими були перші часи, коли треба було платити зарплату, а платити її було нічим. І я попросила людей: «Будь ласка, попрацюйте ще рік без зарплати, і в кінці року я вам виплачу 20% від того що ви заробили за цей рік». Люди погодилися, повірили мені, і отримали обіцяні 20%. Наступного року я пообіцяла виплачувати зарплату в повному обсязі, а ще через рік потихеньку повертати борги за ті 4 роки накопичились, і слова дотримала. Якщо пообіцяв, то виконай – це принцип мій особистий і принцип нашого підприємства.

І все ж, повертаючись до питання, чому обрали тоді саме мене, думаю, головну роль зіграли таки мої якості як людини.

— До Вас йдуть жінки з чимось особистим, «жіночим», враховуючи те, що Ви жінка-керівник?

— Можливо, тому я і керівник, що у мене немає тих рис характеру, які притаманні переважній кількості жінок. Або їх зовсім мало. Я не люблю так звані «жіночі розмови» — пересуди, плітки, те, що називається російською «поболтать по-женски». Я не поділяю своїх підлеглих, працівників підприємства за принципом чоловік це чи жінка. Ставлюся до тих і до тих однаково, не віддаючи комусь більше часу чи уваги тільки тому, що переді мною жінка.

— Це стосується і Вашої депутатської діяльності в обласній раді? Чи все ж є якісь програми, які Ви лобіюєте, оскільки вони стосуються умов для жінок, дотримання гендерної рівності і т.п ?..

— Мені не дуже зрозуміло, коли кажуть, що має бути такий то відсоток жінок в депутатському корпусі. Люди ж обирають тебе не тому, що ти чоловік чи жінка. Воно просто обирають тих, хто на їхню думку, може вирішити їхні проблеми. Взагалі, розмови про гендерну рівність, на мою думку, тільки принижують жінок, бо нам дають зрозуміти, що без якихось «милиць» ми не в змозі самостійно стати успішними у громадському житті, чи в бізнесі.

Щодо моїх депутатських обов’язків, то вони зачасти переплітаються із обов’язками директора. Я намагаюся допомагати там, де можу, і основному така допомога стосується матеріального характеру. Тому ті 200 тис. гривень, які виділили кожному з депутатів з обласного бюджету, віддала на район і сказала: «Ви краще знаєте, де вони найбільш потрібні». Останній приклад. Прийшли нещодавно працівники міськвиконкому (а я, як депутат, закріплена і за районом і за містом Глухів), попросили допомогти облаштувати кімнату релаксації для пенсіонерів. Допомогла. Як це розглядати: як діяльність директора-спонсора чи як депутата? Тому не можу сказати, що ось тут я -депутат, а тут — директор.

— Як вдається Вам поєднувати посади директора і депутата з «посадою» дружини?

— Ви знаєте, в цьому мені дуже пощастило. Все таки жінка в бізнесі – це не зовсім та жінка в її звичному, поширеному розумінні цього слова. Принаймні, мене це стосується точно. Я не люблю готувати, займатися домашніми справами, я не вмію вишивати, в'язати. Зрозуміло, що деякі жіночі справи доводиться робити: приготувати прибрати… Але мені пощастило, що мій чоловік невибагливий, чоловік, якому не потрібні вишукані страви, який не влаштовує сцен ревнощів, якщо я повертаюся додому пізно ввечері – він розуміє, що така у мене робота. До того ж він любить займатися справами по дому, а їх чимало, адже живемо у ми приватному будинку. Тому я вважаю у нас дуже вдалий вийшов симбіоз.

— І скільки років цьому симбіозу?

— Ми разом з 1977 року, отже в цьому році святкуватимемо ювілей – 40 років. Маємо двоє дітей, четверо онуків….

— Діти живуть тут, у Глухові, чи виросли і розлетілися?

— Живуть тут, у Глухові, і працюють разом зі мною. Сину у цьому році має виповнитися 40 років (ще один ювілей), доньці – 33.

— Донька пішла в маму?

— Думаю так. Бачу в ній свій характер. Це той випадок, коли хочемо ми цього, чи ні, а гени беруть своє. Закінчила з «червоним» дипломом СНАУ, писала дисертацію, але коли народила третю дитину, не вистачило часу її захистити. Те, що необхідно для керівника, у неї в характері є. А поки, вона, як і я свого часу, працює економістом.

— Керівник, бізнесмен – це досвід, чи талант?

— Людина, яка вирішила пов’язати із бізнесом, з керівною посадою у бізнесі повинна розуміти, що для цього треба мати талант. Без того, що дали нам з народженням природа чи Бог, гарного керівника не буває.

— Ваше господарство за кадровою чисельністю поступово зменшується. Це наслідок модернізації, коли вже немає потреби у великій кількості працюючих, чи все ж економічна ситуація в країні? Чи відчуваєте у змінами в освіті кадровий голод?

— Так (зітхає – Ред.). Як такого кадрового голоду у нас немає. Можливо тому, що знаходимося у райцентрі і землі наші ближче до нього. Тобто людина працює у сільгосппідприємстві але живе у місті, де більш комфортні умови для проживання.

Щодо рівня кваліфікації, то іноді хотілося б чогось кращого. Іноді, бо на сьогодні те, що стосується кадрів, нас все влаштовує. Чи зменшується у нас кількість працюючих? Так. Перш-за-все, тому що міняються виробничі процеси, технологія. Якщо раніше у нас було 25 комбайнів, то зараз 5 нових справляються з тими ж площами. Якщо раніше потрібно було 100 тракторів, то сьогодні достатньо 10. Механізуються усі процеси які тільки можна механізувати.

Це – одне. Друге: останні нововведення, які пов’язані із підвищенням мінімальної зарплати до 3200 грн., особливо з незрозумілими штрафами за її виплати, заставлять нас і дуже багато інших підприємств йти на скорочення штатів.

Якщо, припусти, брати наше підприємство, то за січень 2017-го ми 8-10 чоловік вже скоротили. Чому? Раніше ми тримали цих людей більше в рамках певного соціального проекту. Людина пропрацювали на підприємстві свого часу, є конкретна робота зараз – виходить, немає — не виходить. На економічному балансі підприємства це не позначалося. А сьогодні нас поставили в такі рамки, що ми маємо платити йому 3200 грн., він має ходити щодня на роботу, в незалежності від того чи є робота чи немає. Тому маємо оптимізувати кадровий потенціал.

— Давайте поговоримо тепер про очолюване Вами ТОВ «Велетень». Чи є особливості ведення цього господарства з урахуванням географічної зони його розташування?

— ТОВ «Велетень» орендує і обробляє 8 тис. га землі. Це землі колишніх колгоспів імені Леніна і «Рассвет» (с. Положки), і певну частину землі у 600 га орендуємо на території с. Шевченкове. Як і усі господарства області займаємося в основному рослинництвом: вирощуємо кукурудзу, соняшник, пшеницю, гречку, рапс, сою.

Є також добре розвинуте тваринництво. Перед вами приїздили кореспонденти, які знімали нашу ферму, як одну з кращих в Україні, щоб показати на Всеукраїнському молочному конгресі. У нас 800 дійних корів, останні два роки на кожну корову надоюємо по 10 тис. 300 л молока на рік. У 2001 році оператор машинного доїння СВК «Агрофірма «Перше травня», з Степанівки Сумського району, яка надоювала 5 тис. л з 20 корів, отримала звання Героя України.А сьогодні у нашому господарстві надоюють 10 тис. з однієї корови на рік, і це вважається нормальним показником. До того ж, молоко яке ми продаємо – молоко екстра-класу. Продаємо його таким відомим виробникам, як «Бель Шостка» і «Новгород-Сіверський сир завод».

— А переробкою власної сировини не займаєтеся?

— У нас немає переробки. Коли кажуть, що підприємство має орієнтуватися на замкнутий цикл, що не вигідно просто продавати сировину, я думаю, що це не завжди вірно. Чому? Як ми можемо зрівнятися по технології переробці молока з «Бель Шостка»? У них передові технології, в які вкладені шалені французькі інвестиції, у них — кваліфікований персонал, вони крім сирів виробляють сироватку, сухе молоко, інші продукти… І ефективність виробництва у них завжди буде краща, ніж у якогось підсобного господарства. Кожний має займатися своїм. Поєднувати вирощування і переробку – важко і не завжди вигідно.

— Яка за останні роки динаміка господарювання у ТОВ «Велетень»? Чи диктує ринок вам що садити?

— Динаміка позитивна. Я для себе ставлю таку ціль: кожного року не зупинятися на досягнутому. Ми обов’язково впроваджуємо нові елементи технології, пробуємо нові гібриди, щось вдосконалюємо у своєму виробництві. Мені здається, якщо говорити про кінцевий результат, то не завжди він втілений у якісь конкретні загальноприйняті показники.

Та ж урожайність, наприклад. Хоча у нас вона, скажемо так, достойна. Мені якось один з керівників казав: «Я думав, що там за Сеймом вже нічого немає. Ваші землі – це Полісся, це не чорноземи, ну, що там може бути?»

Так, у нас якість землі гірша, ніж в інших районах Сумщини. Але іноді грає такий фактор, як фактор погоди. У нас вологи достатньо, тому навіть якщо десь землі кращі, то там засуха і нічого не росте, а у нас навпаки. Зараз у наші північні райони прийшли практично усі південні культури, які вже на півдні України чи Сумщини і бояться сіяти. Припустимо, якщо раніше тільки Запорізька, Дніпропетровська області традиційно сіяли кукурудзу, то тепер і ми сіємо кукурудзу, а також сою, соняшник, які вважалися непридатними для нашої зони.

Питання позитивної динаміки діяльності сільгосппідприємства, має виражатися на сьогодні не у показниках врожайності культур, не у цифрах валового збору, а у грошовому відношенні: скільки господарство заробило за свою продукцію. Ростуть у нас і ці показники, звичайно.Та головне зростають грошові надходження. За умовною 12-ти бальної системою, я б оцінила їх у 10 балів. Кредитами ми не користуємося, тому у нас, як інших, не «жме», що потрібно віддавати кредити, а тому терміново треба продати вирощене, незважаючи на те, вигідно це, чи ні. Зазвичай ми продаємо вирощене після Нового року, коли зростає ціна на нього від 20 до 50%. Тому розраховуємо тільки на власні кошти.

— З яким настроєм дивитесь у 2017 рік?

— З оптимізмом, чи ні? А я завжди дивлюсь у майбутнє з оптимізмом. Дехто каже, що до мене завжди можна приходити за позитивними емоціями, бо всі скаржаться, що і те у них не так і те, а у Вайло завжди «все добре». Звичайно, проблеми є і у нас, без них не життя буває. Але це не проблеми глобального руйнівного характеру.

— Для декого незвично, що ви жінка-керівник утримуєте футбольну команду району. Яка тут Ваша роль? Ви тільки спонсор, чи ще й футбольний фанат?

— Я вболівальник футболу, притому дуже азартний. У цьому сезоні навіть напала на мера Ворожби, який в якості арбітра судив матч нашої команди, і, як мені здалося, судив неправильно, на користь суперника.

— Невже побили?

— Та ні, просто у вихорі емоцій штовхнула, але він, здається, мої емоції зрозумів і пробачив, бо не вніс цей випадок до офіційного протоколу матчу. Звичайно, я не тільки, як спонсор, фінансую глухівський «Велетень», я серцем вболіваю за свою команду, відвідую усі її домашні матчі.

А ідея створення власної футбольної команди виникла буквально на другий рік мого директорства від справжнього фаната футболу Бориса Павловича Москаленка. Важливу роль відіграло і те, що мій син грав в футбол за різні команди Глухівського району. Якщо про досягнення, то «Велетень» вже двічі виграв Кубок області, його гравців запрошують тепер до професійних клубів.

— Щоб Ви, Надія Олексіївна, побажали жінкам, які тільки починають свій шлях у бізнесі?

— По-перше, вірити в те, що жінка може вирішувати будь-які питання не гірше, ніж чоловік. Вірити в це і вірити в себе. По-друге, вчасно зрозуміти, чи маєш ти талант керівника, який може очолити бізнес. Ніколи не ставити себе вище інших. Банальне, але випробуване життям: стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Ніколи не давй обіцянки, які ти не можеш виконати або не впевнений на 100%, що виконаєш. Чітко ставити перед собою короткострокові завдання, наприклад, на рік, і добиватися їх втілення. Завжди, навіть якщо добився певного успіху, продовжувати вивчати чужий досвід. І необвязково десь за кордоном. Прикладів успішного ведення бізнесу, в т.ч. керівниками-жінками, у нас достатньоі в Україні іна Сумщині.

Досьє:
Надія Олексіївна Вайло народилася у м. Бачівськ Глухівського району Сумської області. Освіта вища. У 1979 році закінчила з відзнакою Дніпровський сільськогосподарський університет за спеціальністю «Економіст-організатор сільськогосподарського виробництва»

1979–1998 рр. – економіст з оплати праці, головний економіст колгоспу ім. Леніна (м.Глухів). Із 1999 по теперішній час директор ТОВ «Велетень» (м.Глухів).

Депутат Сумської обласної ради. У 2013 році включена до ТОП-15 жінок-лідерів українського агробізнесу. Нагороджена Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.


Источник: "XPRESS"скачать dle 10.5 бесплатнонедорогой веб хостинг на SSD Глухов.Ком
Добавить комментарий